Артоміцес коробчастий

Артоміцес коробчастий — коралоподібний гриб без звичної шапинки: усе плодове тіло складається з гілок, і впізнають його за кінчиками. Кожна гілочка закінчується маленькою чашечкою з коронкою з кількох зубчиків. Росте він лише на трухлявій деревині, найчастіше осиковій, з червня до жовтня. Це їстівний гриб четвертої категорії: після звичайної теплової обробки його можна готувати, але жорсткий м’якуш і перцевий смак рідко виправдовують місце в кошику. Насамперед дивіться на коронки зубчиків і на субстрат — пеньок чи колоду, а не ґрунт.

Як упізнати

Плодове тіло 3–12 см заввишки й приблизно такої самої ширини, кущисте, багаторазово розгалужене. Від короткого спільного стовбурця гілки відходять ярусами, майже вертикально й паралельно одна одній, наче канделябр. Основа стовбурця тонка, часто ледь помітна, білувата або рожевувата, інколи повстиста; товстої м’ясистої «ніжки», як у багатьох рамарій, немає. Кільця й вольви біля основи немає: їх тут ніде шукати.

Колір молодого гриба білий, кремовий або блідо-жовтий; з віком гілки стають охристими, жовтими, іноді з рудуватим відтінком. Поверхня гілок гладенька: саме на ній утворюються спори. Споровий порошок білий. Якщо покласти зрілу гілку на темний папір на кілька годин, відбиток лишається світлим, без вохряного чи рожевого тону.

Головна ознака — верхівки. Кінець кожної гілки не гострий і не тупий, а злегка вдавлений чашечкою; по краю чашечки стоять 3–6 коротких зубчиків, рівномірно, як корона. Нові гілки наступного ярусу виростають саме з цих зубчиків, тому коронка повторюється на кожному рівні, не лише на зовнішніх кінцях. Якщо коронки немає бодай на кількох цілих верхівках, гриб краще не брати.

М’якуш пружний, шкірясто-еластичний, білий. На зрізі колір не змінюється. Запах слабкий, без виразного грибного аромату. Смак гострий, перцевий: це властивість виду, а не ознака, яку варто перевіряти язиком у лісі. З віком гілки грубішають і темнішають. Для кошика годяться молоді світлі екземпляри без плісняви, чорних плям і присохлої кори на основі.

З чим плутають

Рамарія пряма. Найближчий двійник: теж росте на мертвій деревині листяних і хвойних порід і теж тримає гілки майже вертикально. Кінчики в неї гострі або звужені у два-три вістря, без чашечки й без коронки зубчиків. Колір тепліший: охристо-жовтий, рожевувато-бурий, кінчики часто світліші. Від дотику гілки буріють, інколи до винного відтінку, тоді як м’якуш артоміцеса на зрізі не змінює кольору. Споровий порошок жовтий, не білий. Запах буває неприємний або з анісовим відтінком, смак гіркий. Гриб неїстівний: жорсткий, у їжу його не беруть. Помилка не смертельна, але зіпсує страву і може дати розлад шлунка. Ознака артоміцеса — чашечка з зубчастою коронкою на кінці кожної гілки.

Рамарія красива. Отруйний кораловий гриб. Плодове тіло більше, часто до 15–20 см, рожево-оранжеве або лососеве, з жовтими кінчиками; з віком барви бліднуть до вохристого. Кінчики розгалужені, але без чашечок і коронок. Росте на ґрунті в листяних і мішаних лісах, у співжитті з деревами, а не на пеньку: якщо «кущ» виходить із підстилки, а не з деревини, це вже не артоміцес. М’якуш від натискання може рожевіти або буріти, смак гіркий. Отруєння шлунково-кишкове: нудота, блювання, переймисті болі в животі й пронос. Симптоми зазвичай з’являються впродовж перших годин після їжі, часто вже за пів години — дві години. Жодне відварювання, смаження чи маринування не робить цей гриб безпечним. Якщо є підозра, що в страву потрапила рамарія красива, одразу телефонуйте 103, не чекайте симптомів і не лікуйтеся відварами, молоком чи «народними» перевірками. Залишки грибів, очистки й саму страву збережіть для лікарів.

Клавуліна гребінчаста. Їстівний білий коралик, який теж записують у «ріжки». Кінчики в неї плоскі, гребінчасті: зубці лежать майже в одній площині, як гребінець, а не вінцем навколо чашечки. Гілки крихкіші, розгалуження нерівніше, спільного канделябрового стовбурця часто немає. Росте на ґрунті, серед моху й підстилки, а не на трухлявій колоді. Смак м’який, без перцевої гостроти артоміцеса, споровий порошок теж білий. Плутанина не отруйна, якщо це справді клавуліна, але за білим кораликом із землі легко не помітити ґрунтову рамарію яскравішого кольору. Білий гребінець із підстилки й кремова коронка з пенька — різні гриби.

Для всіх коралових працює просте правило. Гриб із деревини, у якого кожна гілка закінчується чашечкою з 3–6 зубчиками, — артоміцес. Яскраво-рожеві, оранжеві й лососеві коралі з ґрунту в кошик не кладуть. Смакова «проба», срібна ложка, цибуля, часник чи червивість нічого не доводять: черви бувають і в отруйних видів, а потемніння металу не пов’язане з отрутою.

Де і коли шукати

Артоміцес — сапротроф білої гнилі. Міцелій розкладає деревину листяних порід, що вже втратила кору й стала м’якою настільки, що піддається нігтем. Найчастіше це осика, також верба й тополя, рідше береза й дуб; у парках і садах трапляється на старих пеньках тих самих порід. Хвойна деревина для нього нетипова. Плодові тіла сидять поодинці або невеликими групами вздовж тріщини колоди. Якщо здається, що гриб росте «з землі», розгорніть підстилку: часто під ним лежить закопаний шматок деревини, і саме він є субстратом.

Сезон в Україні — червень, липень, серпень, вересень і жовтень, пік припадає на серпень. З’являється приблизно через п’ять днів після дощу, коли деревина й верхній шар ґрунту прогріті до 12–22 °C. Після затяжної посухи колоди мовчать навіть у серпні; після теплого дощу варто повертатися на відомі осикові завали. Шукати варто в мішаному лісі, на узліссі, у заплавах, парках і старих садах — скрізь, де лишають трухляві колоди.

У межах України вид відомий із Карпат, Лісостепу й Полісся. На Правобережжі, зокрема на Розточчі, знахідки давніші й частіші; на Лівобережжі гриб теж трапляється, але рідше. Він не прив’язаний до пралісу: досить вологої трухлявої осики в заплаві чи старого тополевого пенька в парку. Масових кілець не утворює, тож кошик ним не наповнюють.

Як готувати

Їстівний гриб четвертої категорії з низькими харчовими якостями. У їжу беруть лише молоді, світлі, пружні плодові тіла без плісняви й без підозри на двійника. Звичайна обробка — промити, обрізати основу з тирсою й залишками кори, відварити 10–15 хвилин і злити відвар. Після цього гриб можна смажити, тушкувати або додавати до суміші інших грибів. Перцева гострота й жорсткість часто лишаються, тож артоміцес швидше додаток, ніж самостійна страва. У сковорідці він тримає форму і дає слабку гостроту.

Сирим його не їдять. Навіть їстівний вид із гострим смаком після теплової обробки спокійніший для шлунка, а помилка з рамарією на сирому грибі нічим не виправляється. Старі охристі екземпляри гірші: м’якуш у них майже гумовий, і відварювання цього не виправляє. Великих кількостей за один раз краще не брати, особливо якщо їсте цей вид уперше. Дітям, вагітним і людям із чутливим травленням коралові гриби не варто пропонувати як першу грибну страву. Якщо після страви з’явилися нудота чи біль, а в кошику були сумнівні корали, діють так само, як при підозрі на отруйну рамарію: дзвінок 103 і збережені залишки.

Як заготовити на зиму

Для заготівлі годяться ті самі молоді плодові тіла, що й для сковорідки. Спершу їх чистять від кори, моху й піску і обов’язково відварюють, зливаючи відвар: так прибирають частину гостроти й готують гриб до зберігання. Сушать нарізані гілки в провітрюваному місці або в сушарці при помірному нагріві. Висушений артоміцес лишається жорстким, тому перед стравою його довго розмочують і ще раз проварюють. Як самостійна сушена приправа він слабкий, зате в суміші з запашнішими грибами дає об’єм і слабку гостроту.

Соління й маринування можливі після відварювання. Гілки щільні й тримають форму в банку, але перцевий присмак у розсолі нікуди не дівається, тож першу банку краще робити невелику, на пробу. Заморожують лише відварені й охолоджені гриби, розкладені тонким шаром: сира заморозка незручна, бо після розморожування м’якуш ще більше дерев’яніє. Окремо вивірених пропорцій солі й оцту саме для артоміцеса немає; орієнтуються на звичайний грибний посол після відварювання і не зберігають заготівлю роками. Перед тим як закрити банку, ще раз перегляньте гілки: у суміші кораликів жодна не повинна бути без коронки.

Назви й цікаві факти

Українські назви — артоміцес коробчастий, клавікорона коробчаста, рогатик коробчастий, коралі коробчасті — усі вказують на форму, а не на смак. «Коробчастий» і латинське pyxidatus від pyxis, «коробочка»: так назвали чашечку на кінці гілки. Стара родова назва Clavicorona складена з clava, «булава», і corona, «корона». Рід Artomyces виділив Вальтер Юліх у 1982 році; до того вид ішов як Clavaria pyxidata, описана Персооном ще 1794 року. Англійською його звуть crown-tipped coral, німецькою — Becherkoralle або Kandelaberkoralle, тобто чашкова або канделяброва коралочка.

Попри кораловий вигляд, гриб стоїть не поряд із рамаріями, а в порядку Russulales, у родині Auriscalpiaceae — серед родичів сироїжок і шишколюбки звичайної. Тому й споровий порошок білий, а не вохряний, як у більшості рамарій. У 2015 році Німецьке мікологічне товариство назвало його грибом року, щоб нагадати: мертва деревина в лісі — не сміття, а житло для сапротрофів, і якщо колоди забирають на дрова, зникають і такі види. У Британії після збору 1886 року надійних знахідок не було майже 116 років, аж до 2011-го; у Західній Європі вид розсіяний і нечастий. В Україні він тримається там, де лишають гнити осику й тополю, і цікавіший як орієнтир серед кораликів, ніж як начинка для пирога.