Аскокоріне чашоподібна

Аскокоріне чашоподібна — дрібний сумчастий гриб, який пізно восени й на початку зими вкриває гнилі листяні стовбури та пеньки драглистими фіолетово-рожевими чашечками, коли більшість інших грибів уже відійшли. Він не отруйний, але гіркуватий, жорсткий або без виразного смаку й без харчової цінності, тому в кошик його не кладуть. Насамперед дивіться на чашоподібну або дископодібну форму, колір від фіолетового до червоного, гладенький низ, драглисту консистенцію та зростання саме на деревині, а не на ґрунті.

Як упізнати

Плодові тіла 0,5–2 см у діаметрі, чашоподібні, дископодібні або келихоподібні, з рівним чи злегка хвилястим краєм. Верхня поверхня гладенька, фіолетова, бузкова або червона; нижня подібна за кольором або блідіша й теж гладенька. Сидячі або на короткій ніжці, яка часто майже повністю занурена в субстрат і може лишатися непоміченою. Ростуть поодинці й скупченнями, іноді щільно притиснутими одне до одного, через що форма сусідніх тіл спотворюється.

М’якуш желатинозний, пружний, рожевувато-фіолетовий, на зрізі колір не змінює, без виразного запаху й смаку. Споровий порошок білуватий або жовтуватий. Кільця на ніжці й вольви біля основи немає. У молодих плодових тілах форма більш закрита й округла, з віком край піднімається, а поверхня може злегка зморщуватися. У вологих умовах тіла драглисті й пружні, у сухих — зморщуються, але зберігають характерний колір і форму.

Від близької аскокоріне м’ясної макроскопічно відрізняється правильнішою чашоподібною чи куполоподібною формою й тим, що не зростається в мозкоподібні маси; для надійного розрізнення потрібна мікроскопія, бо спори в аскокоріне чашоподібної більші й стають багатосептованими при дозріванні. У суху погоду плодові тіла зморщуються й світлішають, але після дощу швидко відновлюють пружність і насичений колір.

З чим плутають

Аурикулярія вухоподібна. Їстівна. Плодові тіла бурі, червонувато-бурі або темно-коричневі, вухоподібні чи раковиноподібні, тонкі й гумові, а не щільно драглисті чаші. Часто ростуть на бузині, рідше на інших листяних. Низ гладенький, але форма зовсім інша — не чаша чи диск, а вигнуте вухо з боковим прикріпленням, і колір ніколи не буває яскраво-фіолетовим чи бузковим. Кільця й вольви немає, м’якуш на зрізі не змінюється, запах слабкий. Помилка не загрожує отруєнням, бо цей вид їстівний, але аскокоріне чашоподібну все одно не варто брати через відсутність смаку.

Ексидія залозиста. Неїстівна. Плодові тіла чорні, темно-коричневі або оливково-чорні, блискучі, з дрібними бородавочками чи залозками на верхній поверхні, часто мозкоподібні або зібрані в маси. Росте на гілках і стовбурах листяних порід, особливо дуба. Форма менш правильна, ніж у чашоподібної аскокоріне, колір чорний, а не фіолетово-рожевий. Низ може бути з дрібними шипами, кільця й вольви немає, запах і смак невиразні. Плутанина не небезпечна, бо обидва види неїстівні й без харчової цінності.

Тремела оранжева (дрижалка). Неїстівна. Плодові тіла яскраво-жовті або оранжеві, мозкоподібні, з часточками й звивинами, драглисті й слизькі в вологу погоду. Росте на гілках листяних дерев, паразитуючи на кірках роду Пеніофора. Колір зовсім інший — жовтий, а не фіолетовий чи червоний, форма неправильна, не чашоподібна. Кільця й вольви немає, м’якуш на зрізі не змінюється, запах і смак невиразні. Помилка не загрожує отруєнням, бо цей вид також не отруйний, хоча й без смаку.

Де і коли шукати

Сезон триває з серпня до грудня, пік припадає на жовтень; у м’яку зиму плодові тіла можуть триматися довше, аж до морозів. З’являється приблизно через 3 дні після дощу, коли ґрунт прогрітий до 2–14 °C. Росте в дубових і мішаних лісах на гнилих повалених стовбурах, гілках і пеньках листяних порід, часто на добре розкладеній вологій деревині бука, дуба, берези та інших.

У Україні трапляється в Карпатах, Лісостепу та на Поліссі. Зазвичай росте скупченнями або розсіяними групами на одному субстраті, рідше поодинці. Волога й прохолодна погода сприяє появі; у сухі періоди тіла зморщуються й стають менш помітними. Шукайте на нижніх частинах стовбурів і пеньків, де деревина вже м’яка й темна від розкладу. Найкраще помітна в прохолодні дні після дощу, коли драглисті чашечки набухають і яскравіють на темному тлі гнилої деревини.

Чому її не беруть

Неїстівна: не отруйна, але гіркувата, жорстка або без виразного смаку. Драглиста консистенція й малий розмір роблять її непридатною для збору — це не маса, яку можна нарізати чи відварити з користю. Харчової цінності немає, і жодна обробка не зробить її смачною чи поживною.

У кошик не кладуть саме через відсутність смаку й жорсткувату драглисту текстуру. Токсичних речовин не виявлено, тому випадкове з’їдання кількох плодових тіл не загрожує отруєнням, але сенсу в цьому немає. Краще залишити на деревині, де вона виконує свою роль у розкладі. Навіть після відварювання чи іншого приготування смак і текстура лишаються непридатними для їжі.

Роль у лісі

Сапротроф: розкладає відмерлу деревину листяних порід (бука, дуба, берези, вільхи та інших), рідше хвойних. Живе на добре розкладеній, вологій деревині повалених стовбурів, гілок і пеньків, беручи участь у кругообігу поживних речовин і поверненні органіки в ґрунт.

Мікоризи з живими деревами не утворює. Разом з іншими дереворуйнівними грибами прискорює розпад лігніну й целюлози, очищаючи ліс від мертвої деревини й створюючи умови для нових рослин. У пізньоосінній період, коли більшість інших сапротрофів уже не активні, продовжує роботу в прохолодних умовах. Її присутність свідчить про достатню вологість і стадію розкладу деревини, на якій вона оселяється.

Назви й цікаві факти

Також кажуть аскокоріне келихоподібна, драглиста чашечка фіолетова, аскокоріне велика, желейна чаша. Назви відображають форму й консистенцію: чаша чи келих і драглиста, желеподібна маса. Латинська видова назва cylichnium походить від грецького слова на позначення келиха чи чаші — пряма вказівка на форму плодових тіл.

Вид уперше описав 1853 року французький міколог Едмон Тюлан як Peziza cylichnium. 1971 року американський міколог Річард Корф переніс його в рід Ascocoryne. На відміну від близької аскокоріне м’ясної, у цього виду не відома безстатева стадія (анаморфа). Спори більші (зазвичай 18–27 × 4–6 мкм), веретеноподібні, при дозріванні багатосептовані й часто утворюють дрібні конідії на кінцях. Рід поширений у помірній зоні Європи й Північної Америки на гнилій деревині. Народні назви підкреслюють саме драглисту чашоподібну форму, яка вирізняє її серед інших осінніх грибів на деревині.