Аурикулярія звивиста

Аурикулярія звивиста вирізняється серед деревних грибів широкими хвилястими смугами, що налягають черепицею на пеньках і повалених стовбурах. Зверху плодові тіла повстисті й концентрично смугасті, знизу драглисті й жилкуваті, поєднуючи риси трутовика та «іудиного вуха». Це їстівний гриб четвертої категорії з низькими харчовими якостями: смаку майже немає, зате після звичайної обробки зберігається характерна хрустка, еластична текстура. Насамперед звертайте увагу на повстистий верх із смугами та драглистий низ без пор і пластинок.

Як упізнати

Плодові тіла розпростерто-відігнуті, віялоподібні або у вигляді широких хвилястих смуг 3–15 см завширшки. Вони зростаються між собою черепицею й рядами, частково розпростерті по деревині, частково відігнуті вільним краєм. Верхня поверхня повстисто-волосиста, сіро-зелена, сіро-бура, сіра, коричнева, з фіолетовими або бузковими відтінками, з чіткими концентричними смугами. Край часто світліший, хвилястий.

Нижня поверхня гладенька або жилкувато-зморшкувата, драглиста, фіолетово-бура, червонувато-бура або бузкова. У вологу погоду вона пружна й еластична, у суху зсихається до тонкої твердої кірки. Ніжки, кільця й вольви немає — плодові тіла сидячі, прикріплені безпосередньо до деревини.

М’якуш м’який, драглисто-хрящуватий, еластичний, при висиханні стає твердим і ламким. На зрізі колір не змінюється. Запах відсутній, смак майже нейтральний. Споровий порошок білий. Молоді плодові тіла блідіші й гумоподібні, з віком темнішають і твердіють, але після зволоження знову набувають пружності.

З чим плутають

Аурикулярія вухоподібна. Їстівний родич із тією самою драглистою текстурою. Росте окремими вухоподібними або чашоподібними плодовими тілами, а не широкими черепицеподібними смугами. Верхня поверхня лише дрібноопушена або майже гладка, без густого повсті й виразних концентричних смуг, характерних для звивистої. Низ гладенький або слабо зморшкуватий, зазвичай однотонніший. Готують так само після звичайної обробки, смакові якості близькі.

Ексидія залозиста. Неїстівний драглистий гриб. Плодові тіла чорні або майже чорні, блискучі, гвинтоподібні, мозкоподібні або у вигляді окремих ґудзиків і лопатей, часто зростаються в безформні маси. Немає повстистого верху з концентричними смугами й чіткої шапинкоподібної будови. Поверхня часто з дрібними сосочками або залозистими виростами. М’якуш м’якший і менш еластичний. Помилка не небезпечна отрутою, але гриб не придатний до вживання й псує збір.

Траметес різнобарвний. Неїстівний трутовик. Зверху дуже схожий: віялоподібні шапинки з повстистою або оксамитовою поверхнею й концентричними смугами різних відтінків сірого, коричневого, бузкового. Відмінність — низ: у траметеса він пористий, білуватий або кремовий, із дрібними круглими порами, а м’якуш корковий, шкірястий, не драглистий і не еластичний. На зрізі твердий. Збирати його замість аурикулярії безглуздо — текстура зовсім інша, а харчової цінності немає.

Де і коли шукати

Сапротроф на відмерлій деревині листяних порід. Трапляється на пеньках, повалених стовбурах і гілках бука, в’яза, дуба, берези, клена, ясена, тополі, осики та інших листяних дерев. Росте скупченими групами й колоніями, часто довгими горизонтальними смугами вздовж стовбура. Зустрічається в дубових і мішаних лісах, на узліссях, у парках і садах по всій території України: Карпати, Прикарпаття, Полісся, Лісостеп і Степ.

Плодоношення триває цілий рік — з січня по грудень, включно з теплою зимою. Пік припадає на жовтень. З’являється приблизно через два дні після дощу, коли ґрунт прогрітий до 2–22 °C. У суху погоду плодові тіла зсихаються й стають малопомітними, після зволоження знову набувають обсягу й пружності. Найкраще збирати молоді, соковиті екземпляри після дощів або відлиг.

Як готувати

Їстівний гриб четвертої категорії з низькими харчовими якостями. Смаку майже немає, запах відсутній, головна цінність — хрустка, еластична текстура, подібна до чорного деревного гриба. Перед приготуванням плодове тіло ретельно очищають від деревини й сміття, промивають.

Достатньо звичайної обробки: відварюють 5–10 хвилин у підсоленій воді, після чого додають до супів, салатів або тушкують з овочами. Переварювати не варто — текстура стає надто м’якою. Молоді екземпляри м’якші й приємніші. Гриб добре вбирає смак соусів і приправ, тому його використовують у стравах із виразним смаком.

Як заготовити на зиму

Найзручніший спосіб — сушіння. Свіжі плодові тіла очищають, за потреби промивають і сушать у добре провітрюваному місці, сушарці або духовці за низької температури до повного висихання. Сушені гриби тверді й ламкі, займають мало місця. Перед використанням їх замочують у воді — вони швидко набувають пружності й еластичності, після чого їх можна варити або тушкувати як свіжі.

Придатні також соління й маринування після попереднього відварювання. Заморожування краще робити вже відвареними грибами, порційно. Усі способи зберігають характерну текстуру, хоча смак залишається слабким. Збирайте лише чисті, не пересушені на деревині екземпляри з екологічно безпечних місць.

Назви й цікаві факти

Українські назви відображають форму й текстуру: аурикулярія хвиляста, деревне вухо повстисте, вушниця звивиста, гриб-черепиця. Англійська народна назва tripe fungus («гриб-трійп») порівнює вигляд зі складками рубця. Латинська родова назва Auricularia походить від auricula — «вушко», видова mesenterica — від грецького mesenterion («середня кишка», брижа), бо плодові тіла нагадують складки кишечника.

Вид описав Джеймс Діксон у 1785 році як Helvella mesenterica, у 1822 році Крістіан Гендрік Персон переніс його до роду Auricularia, і він став типовим видом роду. Сучасні молекулярні дослідження показали, що A. mesenterica у вузькому розумінні обмежена Європою та Центральною Азією; схожі форми з інших континентів належать до близьких, але окремих видів. Плодові тіла здатні багаторазово висихати й знову набухати після дощу або відлиги, зберігаючи життєздатність навіть після замерзання. Гриб викликає білу гниль деревини й відіграє роль у розкладанні відмерлих стовбурів листяних порід.