Б’єркандера димчаста

Б’єркандера димчаста — більша й м’ясистіша сестра обвугленої, гриб тополь і верб: товсті кремово-вохряні шапки черепицею на стовбурах, знизу з сіро-бурими порами, що темнішають від дотику, але не чорніють. Свіжий м’якуш пахне анісом або кислим. Неїстівна, корково-шкіряста.

Як упізнати

Плодові тіла однорічні, 5–15 см завширшки, 1–3 см завтовшки, напівкруглі, подушкоподібні, часто зрослі черепицею; зверху тонкоповстисті, потім голі, іноді невиразно зональні, білуваті, світло-вохряні, кремові, жовтуваті, з віком рудо-бурі, з тупим краєм.

Знизу трубочки до 5 мм; пори 0,2–0,4 мм, округлі або видовжені, іноді звивисті, білувато-сірі, сіро-бурі, від дотику темнішають. Споровий порошок солом’яно-жовтий. М’якуш корковий, білуватий, кремовий, зональний, відділений від трубочок темною лінією, з кислуватим або анісовим запахом.

З чим плутають

Б’єркандера обвуглена. Неїстівна, тонка, сіра, з порами, що чорніють.

Траметес горбатий. Неїстівний, білий, з видовженими білими порами, часто зелений від водоростей.

Трутовик сірчано-жовтий. Їстівний молодим, яскраво-жовто-оранжевий.

Меріпілус гігантський. Умовно їстівний, величезний, бурий, чорніє, біля основи дерев.

Де і коли шукати

З літа до пізньої осені на повалених і сухостійних, іноді живих ослаблених стовбурах і пеньках листяних порід, переважно тополі, осики, верби, у заплавах, парках, лісосмугах. Спричиняє білу гниль. За Зеровою, трапляється на Правобережному Поліссі, у Правобережному Лісостепу, на Прикарпатті й Закарпатті, у Розточчі.

Чому її не беруть

Корково-шкіряста; не отруйна.