Булгарія забруднююча

Булгарія забруднююча вирізняється чорними гумовими дисками на повалених стовбурах дуба та інших листяних порід — вони нагадують ґудзики чи лакричні цукерки, а легкий дотик до гладкої чорної верхівки залишає на пальцях чорний слід спор. Гриб неїстівний: не отруйний, проте жорсткий, гумовий, без виразного смаку чи з гіркуватим присмаком, тому в кошик його не кладуть. Насамперед дивіться на контраст блискучої чорної спороносної поверхні й бурої зернистої зовнішньої сторони, на гумову пружність м’якуша та на чорний споровий порошок, який бруднить.

Як упізнати

Плодові тіла заввишки й завширшки 1–4 см. Молоді майже кулясті, замкнуті, з часом розкриваються до дзиго- чи чашоподібних, а зрілі стають приплюснутими дисками з коротким підніжжям або майже сидячими. Верхня спороносна поверхня плоска або ледь увігнута, гладенька, блискуча у вологу погоду й більш матова в суху; колір чорний, темно-бурий чи коричневий. Зовнішня стерильна поверхня бура до коричневої, дрібнозерниста, борошниста або бородавчаста, часто контрастно світліша за верх. Ростуть щільними рядами й групами вздовж тріщин кори, часто стискаються один з одним і набувають неправильних обрисів, але зберігають чітку чорну блискучу верхівку.

М’якуш м’ясистий, щільний, гумово-пружний: у вологу погоду ближчий до драглистого, у суху — твердіший, рогоподібний. На зрізі охристо-коричневий і не змінюється. Запах слабкий приємний або відсутній, смак невиразний. Ніжки як такої немає, кільця й вольви теж немає. Споровий порошок чорний: якщо потерти гладку чорну поверхню пальцем, лишається чорний слід. Це аскомікотовий гриб — спори утворюються в сумках-асках, а не на базидіях, як у справжніх драглистих грибів. У сумках часто чотири темні зрілі спори й чотири світлі недорозвинені.

Зрілі екземпляри можуть виглядати майже чорними з усіх боків, коли спороносна поверхня розширюється, але зерниста бура зовнішня поверхня й гумова консистенція лишаються надійними ознаками. У суху погоду плодові тіла стискаються й стають менш помітними, після зволоження знову набухають і блищать.

З чим плутають

Ексидія залозиста. Неїстівний драглистий базидіоміцет, чорний або темно-оливковий, значно м’якший і безформніший. Плодові тіла нерегулярні, часто мозкоподібні або лопатеві, з бородавками чи залозками на поверхні, легко зростаються в більші маси. Споровий порошок білий — чорного сліду не лишає. М’якуш желатиновий, майже прозорий у розрізі, легко рветься. Росте на відмерлих гілках листяних дерев, але не утворює чітких дисків із зернистою бурою зовнішньою поверхнею й не має гумово-пружної, а не м’якої желатинової консистенції.

Ексидія чорніюча. Теж неїстівний желейний вид, чорний, драглистий. Плодові тіла спочатку ґудзикоподібні, але швидко зливаються в розлогі, складчасті, мозкоподібні маси з дрібними шипиками чи пухирцями на блискучій поверхні. Спори білі, м’якуш м’який і желатиновий, при висиханні стискається в тонку кірку. Від булгарії відрізняється відсутністю чіткої гладенької чорної дископодібної верхівки, зернистої бурої зовнішньої поверхні й чорного спорового порошку. Помилка не загрожує отруєнням — обидва види неїстівні.

Кречмарія обпалена. Неїстівний гриб, що утворює тверду, як вугілля, чорну кірку чи подушкоподібні напливи біля основи стовбурів, найчастіше буків і інших листяних дерев. Поверхня шорстка, ламка, не гумова й не драглиста; плодові тіла не мають вигляду окремих дисків чи ґудзиків. Росте переважно на живих чи щойно відмерлих деревах біля коренів, а не на повалених колодах у вигляді м’яких чорних кружечків. Помилка не загрожує отруєнням — обидва види неїстівні, але кречмарія значно твердіша й непридатна навіть на дотик.

Де і коли шукати

З’являється з середини вересня до кінця листопада, пік плодоношення — жовтень. Ґрунт має бути прогрітий до 4–18 °C; плодові тіла з’являються приблизно через 3 дні після дощу. Найбільш помітна саме після дощів, коли чорні блискучі диски контрастують із бурою зовнішньою поверхнею й корою.

Росте сапротрофно на повалених стовбурах, колодах, гілках і пеньках листяних дерев, переважно дуба, рідше бука, граба, осики, горіха чи ясена. Тримається кори, часто рядами вздовж тріщин. Трапляється в дубових і мішаних лісах, на дровах і лісоматеріалах. Поширена в Карпатах, Лісостепу, Поліссі й Степу України.

Найлегше знайти на великих повалених дубах у вологих місцях, де групи чорних дисків виділяються на тлі кори. На сухій деревині плодові тіла стискаються й стають менш помітними, але після зволоження знову набухають. Часто росте там, де є свіжо звалена деревина — на вітровалах, порубках і лісоскладах.

Чому її не беруть

М’якуш гумовий, пружний і щільний, без виразного смаку або з гіркуватим присмаком; навіть після варіння залишається жорстким і малопридатним. Харчової цінності немає, тому в кошик гриб не кладуть — він просто займає місце.

Отруйним не вважається, смертельних двійників такого вигляду немає. Знати вид корисно, щоб не дивуватися чорним пальцям після роботи з дровами й не плутати його зі схожими желейними грибами. У наших умовах сенсу збирати немає: смак і текстура не виправдовують зусиль.

Роль у лісі

Булгарія забруднююча — типовий сапротроф, що розкладає мертву деревину листяних порід, передусім кору й зовнішні шари дуба, бука й граба. Мікоризи не утворює, паразитом живих дерев не є.

Розкладаючи целюлозу й лігнін у повалених стовбурах і гілках, гриб повертає поживні речовини в ґрунт і прискорює колообіг речовин у лісі. Плодові тіла часто з’являються на щойно звалених колодах, допомагаючи початковим стадіям розкладу. У місцях із великою кількістю мертвої деревини (вітровали, рубки, лісосклади) вид може бути досить помітним і відіграє помітну роль у розкладі кори.

Назви й цікаві факти

Українські народні назви — булгарія бруднюча, чорна кнопка, чорні ґудзики, дубова смола — точно передають зовнішність і здатність бруднити пальці чорними спорами. Латинська видова назва inquinans означає «забруднюючий» або «такий, що залишає плями»: зрілі плодові тіла справді лишають чорний споровий слід.

Англійські назви poor man’s licorice («лакриця бідняка») і black jelly drops («чорні желейні краплі») виникли через схожість із цукерками. Рід Bulgaria описаний Фрізом у 1822 році на основі базионіма Peziza inquinans Персона. Це один із небагатьох аскоміцетів із темним споровим порошком. Науковці досліджували фіолетові пігменти плодових тіл — булгарходини й булгареїн, — що підтверджує інтерес до виду як до джерела барвників, а не як до їстівного гриба.