Гельвела ребриста

Гельвела ребриста — сіра чаша на короткій ніжці, від якої по зовнішньому боку чаші розбігаються білуваті ребра, як прожилки листка. Росте на вологих тінистих місцях на вапняках, у парках і лісах. Неїстівна; від гельвели блюдчастої відрізняється сірим, а не бурим кольором і ребрами, що не доходять до краю.

Як упізнати

Шапка 2–6 см, чашоподібна, обернено-куполоподібна, потім розпростерта, з хвилястим краєм; всередині сіра, сіро-бура, гладка; зовні світліша, білувато-сіра, дрібноповстиста, з виразними білуватими ребрами, що збігають від середини чаші на ніжку, не доходячи до краю.

Ніжка 1–5 см, коротка, ребриста, борозенчаста, біла або світло-сіра. М’якуш тонкий, ламкий, без запаху й смаку. Споровий порошок білий.

З чим плутають

Гельвела блюдчаста. Не збирають, бура, з ребрами до самого краю, весняна.

Гельвела біло-чорна. Неїстівна, чорно-сіра всередині, з білою ніжкою, під сосною.

Гельвела Келе. Неїстівна, з довгою ребристою ніжкою.

Пециця каштанова. Умовно їстівна, без ніжки й ребер.

Сірих чаш із ребристою ніжкою не збирають.

Де і коли шукати

З травня до вересня в листяних і хвойних лісах, на узліссях, у садах і парках, на вологих тінистих ділянках, на багатих органікою й вапнякових ґрунтах, поодинці й групами. Трапляється в Лісостепу, Карпатах, на Поліссі.

Чому її не беруть

Безсмачна, ламка; гельвели можуть містити сліди гіромітрину.