Гігрофор березовий

Гігрофор березовий — білий слизький гігрофор з ледь помітним рожевим відтінком, який росте лише під березами. Від гігрофора жовтувато-білого його відрізняють за березою й тим, що від краплі лугу м’якуш стає вохряно-оранжевим. Пахне стійко, солодкувато. За Зеровою, їстівний 4-ї категорії.

Як упізнати

Шапка 2–5 см, напівсферична, випукла, потім плоска з горбком, вкрита товстим шаром слизу, біла з рожевуватим відтінком, потім сіро-жовто-брудно-біла.

Пластинки рідкі, товсті, воскуваті, широко прирослі або злегка збіжні, біло-рожеві, жовто-рожеві, біло-кремові. Споровий порошок білий. Ніжка 4–10 см, циліндрична, іноді звужена донизу, слизька, біла, вгорі з зернятками. М’якуш щільний, білий, зі стійким специфічним запахом, без смаку; від їдкого калію брудно-жовтий, вохряний, оранжево-вохряний.

З чим плутають

Гігрофор жовтувато-білий. Їстівний, під буком і дубом, від лугу не жовтіє.

Гігрофор дискожовтий. Їстівний, жовтіє з віком, у бучинах.

Гігрофор ялиновий. Їстівний, сухіший, під ялиною.

Говорушка білувата. Смертельно небезпечна, на луках, з тонкими густими пластинками.

Мухомор білий смердючий. Смертельний; вільні пластинки, кільце, мішечок. Абсолютна ознака гігрофорів — рідкі товсті збіжні пластинки, слиз, відсутність кільця й вольви.

Де і коли шукати

З серпня до жовтня в листяних лісах під березою, з якою утворює мікоризу, групами. За Зеровою, трапляється в Правобережному Лісостепу.

Як готувати

Їстівний 4-ї категорії: слиз змивають, після 5-хвилинного відварювання смажать, маринують; білі гриби зі збіжними пластинками збирають лише при повній упевненості.