Гігрофор дібровний

Гігрофор дібровний — рудувато-оранжевий сухий гігрофор дубових лісів, схожий на гігроцибе лучну, лише лісовий і з борошнистою ніжкою. Пахне борошном, м’якуш щільний. Росте групами восени до самих морозів. За Зеровою, їстівний 4-ї категорії; за смаком не поступається лучній.

Як упізнати

Шапка 3–10 см, м’ясиста, випукла з підвернутим краєм, потім плоска з горбком, суха, шершава, тонковолокниста, іноді тонкозморшкувата, рудувато-оранжева, червонувато-оранжева, рудувато-червонувата, по краю світліша.

Пластинки рідкі, вузькі, товсті, воскуваті, збігають на ніжку, того ж кольору, що й шапка, або світліші. Споровий порошок білий. Ніжка 4–8 см, циліндрична, звужена донизу, суха, борошниста, кольору шапки, світліша. М’якуш щільний, м’який, білий, з віком рудуватий, без смаку, зі слабким приємним борошняним запахом.

З чим плутають

Гігроцибе лучна. Їстівна, на луках, без борошнистої ніжки.

Гігрофор їстівний. Їстівний, кремовий, у бучинах.

Гігрофор сироїжковидний. Їстівний, рожевий, у дібровах.

Говорушка обернена. Отруйна, руда, лійкоподібна, з тонкими густими пластинками. Абсолютна ознака гігрофора — рідкі товсті воскуваті пластинки.

Лисичка справжня. Їстівна, зі складками.

Де і коли шукати

З початку вересня до кінця листопада в листяних і мішаних лісах під дубом, групами. За Зеровою, поширений у Лісостепу й Лівобережному Степу.

Як готувати

Їстівний 4-ї категорії: після 5-хвилинного відварювання або одразу смажать, маринують, солять; м’якуш щільний.