Гігроцибе багряна

Гігроцибе багряна — червона воскова шапочка старих лук, блискуча в дощ, з жовтими пластинками, що з віком червоніють, і червоною ніжкою з жовтою основою. Від пунцевої відрізняється меншим розміром і гладкою, а не волокнистою ніжкою. За Зеровою, їстівна 4-ї категорії, безсмачна; індикатор старих неудобрених лук.

Як упізнати

Шапка 2–6 см, напівсферична, дзвоникоподібна, потім плоска з горбком, гола, гладенька, у суху погоду суха, у вологу клейкувата, блискуча, іноді напівпрозора або радіально-смугаста, яскраво-червона, багряна, з віком оранжева, вицвітає.

Пластинки рідкі, товсті, воскуваті, широко прирослі або з зубцем, іноді злегка збіжні, жовті, потім червонуваті з жовтим краєм. Споровий порошок білий. Ніжка 3–7 см, циліндрична, гладка, суха, червона, оранжева, в основі жовта. М’якуш тонкий, ламкий, жовтий, потім оранжево-жовтий або червонуватий, без виразного запаху й смаку.

З чим плутають

Гігроцибе пунцева. Умовно їстівна, більша, з волокнистою ніжкою.

Гігроцибе кіноварно-червона. Умовно їстівна, дрібніша, з сухою лускатою шапкою.

Гігроцибе конічна. Отруйна, конічна, чорніє.

Гігроцибе найяскравіша. Умовно їстівна, з запахом меду при висиханні.

Павутинник криваво-червоний. Отруйний, з іржавим порошком, у лісі. Абсолютна ознака гігроцибе — воскуваті пластинки й білий порошок.

Де і коли шукати

З вересня до листопада на луках, пасовищах, у степах, на освітлених галявинах, узліссях, трав’янистих ділянках, на багатих органікою ґрунтах, поодинці й групами. За Зеровою, трапляється на Правобережному Поліссі та в Лівобережному Лісостепу; є в Карпатах.

Як готувати

За Зеровою, їстівна 4-ї категорії після 15-хвилинного відварювання; безсмачна, збирають хіба для кольору.