Гігроцибе кіноварно-червона

Гігроцибе кіноварно-червона — найменша з червоних гігроцибе: шапочка з монету, суха, матова, ніби посипана червоною крупою — дрібнолуската, на відміну від блискучої багряної. Пластинки рідкі, трохи збігають на ніжку. За Зеровою, їстівна 4-ї категорії, безсмачна; збирати нема сенсу.

Як упізнати

Шапка 1–3 см, випукла, дзвоникоподібна, потім плоска з ямкою в центрі, суха, матова, дрібнолуската або тонкоповстиста, яскраво-червона, оранжево-червона, темно-червона, по краю жовтіша, вицвітає до оранжевої.

Пластинки рідкі, товсті, воскуваті, прирослі або злегка збіжні, жовтувато-червонуваті, потім жовті. Споровий порошок білий. Ніжка 2–7 см, тонка, 2–4 мм, циліндрична, суцільна, волокниста, суха, червона, оранжева, в основі жовта. М’якуш тонкий, ламкий, яскраво-жовтий, червоно-оранжевий, без запаху й смаку.

З чим плутають

Гігроцибе багряна. Умовно їстівна, більша, з гладкою блискучою шапкою.

Гігроцибе лисичкова. Не збирають, з лійкоподібною шапкою й збіжними пластинками, на болотах.

Гігроцибе болотяна. Не збирають, дрібна, серед сфагнуму.

Гігроцибе конічна. Отруйна, конічна, чорніє.

Червоних дрібних гігроцибе, що не чорніють, боятися не треба.

Де і коли шукати

З серпня до кінця жовтня на луках, пасовищах, сонячних галявинах, серед трави й моху, на багатих органікою й кислих ґрунтах, поодинці й групами. За Зеровою, трапляється по всьому Поліссі, у Карпатах, Лівобережному Степу.

Як готувати

За Зеровою, їстівна 4-ї категорії після 15-хвилинного відварювання; дрібна, безсмачна — практично не збирають.