Гігроцибе лучна

Гігроцибе лучна — м’ясистий абрикосово-вохряний гриб старих пасовищ, який у Британії вважають найсмачнішим із лугових грибів. Знизу — рідкі товсті воскуваті пластинки, що збігають на ніжку, світліші за шапку; сама шапка суха, не слизька, як у лісових гігрофорів. За Зеровою, їстівна 4-ї категорії, після 5-хвилинного відварювання.

Як упізнати

Шапка 3–10 см, м’ясиста, напівсферична, потім плоска з широким горбком, суха, гладка, матова, вохряно-оранжева, абрикосова, рудувато-жовта, при підсиханні світлішає до кремової, з віком край розтріскується.

Пластинки рідкі, товсті, широкі, воскуваті, низько збігають на ніжку, того ж кольору, що й шапка, але світліші, кремово-вохряні. Споровий порошок білий. Ніжка 4–10 см, циліндрична, звужена донизу, суха, гладка, кольору шапки, світліша. М’якуш щільний, білий або світло-рудуватий, зі слабким приємним запахом.

З чим плутають

Гігроцибе білосніжна. Їстівна, біла, тонша.

Гігроцибе пунцева. Умовно їстівна, криваво-червона, слизька.

Лисичка справжня. Їстівна, зі складками, лісова.

Лисичка несправжня. Неїстівна, з тонкими густими пластинками.

Говорушка білувата. Смертельно небезпечна, біла, дрібна, з густими тонкими пластинками; абсолютна ознака гігроцибе лучної — рідкі товсті воскуваті пластинки й оранжевий колір.

Де і коли шукати

Восени, з серпня до листопада, на старих неудобрених луках, пасовищах, лісових галявинах, у парках, серед трави й моху, поодинці й групами. За Зеровою, трапляється в Лівобережному Лісостепу й Лівобережному Степу; є в Карпатах і на Поліссі.

Як готувати

Їстівна 4-ї категорії за Зеровою, за смаком — краща: після 5-хвилинного відварювання або одразу смажать, тушкують, маринують; м’якуш щільний, солодкуватий.