Гігроцибе лисичкова

Гігроцибе лисичкова — воскова лисичка завбільшки з ніготь: оранжево-червона суха дрібнолуската шапочка з ямкою в центрі й жовтими збіжними пластинками, як у лисички, на тонкій оранжевій ніжці. Росте на сирих луках, у мохах і на болотистих узліссях. За Зеровою, їстівна 4-ї категорії, але на сайті вона в тих, кого не збирають: надто дрібна, а гігроцибе — індикатор старих незайманих лук.

Як упізнати

Шапка 1–3 см, випукла, потім плоска й лійкоподібна з утиснутим центром, суха, дрібнолуската, оранжево-червона, шарлахова, з віком оранжево-жовта, по краю зубчаста.

Пластинки рідкі, широкі, збіжні, жовті, оранжево-жовті, світліші за шапку. Споровий порошок білий. Ніжка 2–7 см, 1–4 мм, циліндрична, суха, гладка, оранжева, кольору шапки, в основі білувата. М’якуш тонкий, ламкий, оранжевий, без виразного запаху.

З чим плутають

Гігроцибе кіноварно-червона. Умовно їстівна, пластинки прирослі, не збіжні.

Гігроцибе болотяна. Не збирають, на сфагнумі, лусочки темніють.

Лисичка бархатиста. Їстівна, оранжева, зі складками замість пластинок.

Гігроцибе багряна. Умовно їстівна, більша, гладка.

Гігроцибе весела. Неїстівна, слизька, рожево-оранжева.

Отруйних двійників немає.

Де і коли шукати

З червня до жовтня на сирих луках, болотистих узліссях, у мохах, серед трави, поодинці й групами. Трапляється на Поліссі, у Лісостепу, у Карпатах.

Чому її не беруть

Дрібна, ламка, без цінності; за Зеровою — їстівна 4-ї категорії, але старі луки з гігроцибе варто берегти, а не косити кошиком.