Гігроцибе овеча

Гігроцибе овеча — сіро-бура м’ясиста гігроцибе старих лук, яка червоніє: пластинки й м’якуш від дотику стають червоними, а потім чорніють, як у деяких ліофілів. Пахне слабко аміаком. За Зеровою, їстівна 4-ї категорії з низькими якостями; у Європі в червоних списках, збирати не варто.

Як упізнати

Шапка 3–7 см, м’ясиста, тупоконічна або випукла, потім плоска з горбком, гладка або зморшкувата, спочатку клейкувата, потім суха, сіра, сірувато-коричнева, оливково-коричнева, рудувато-коричнева, темніша в центрі, від дотику червоніє.

Пластинки рідкі, товсті, воскуваті, прирослі, сіруваті з синювато-фіолетовим відтінком, потім червонувато-сіруваті, від дотику червоні, потім чорні. Споровий порошок білий. Ніжка 3–7 см, товста, циліндрична або скручена, часто сплюснута, волокниста, сіро-бура, червоніє. М’якуш білий або буруватий, на зрізі спочатку червоний, згодом чорний, зі слабким неприємним аміачним запахом.

З чим плутають

Гігроцибе нітратна. Неїстівна, з запахом селітри, не червоніє.

Гігроцибе конічна. Отруйна, жовто-червона, чорніє без червоніння.

Гігроцибе Колемана. Неїстівна, червоно-коричнева.

Ліофіл напівчорніючий. Не збирають, сірий, з густими пластинками, чорніє.

Абсолютна ознака овечої — червоніння, що переходить у чорне, і аміачний запах.

Де і коли шукати

Улітку й восени на старих луках і пасовищах, серед трави й вересу, поодинці й групами, рідко. Трапляється в Лісостепу й Карпатах.

Як готувати

За Зеровою, їстівна 4-ї категорії після 15-хвилинного відварювання, з низькими якостями. Рідкісний вид — краще лишити.