Іноцибе Жюрана

Іноцибе Жюрана — велетень серед волоконниць, до 10 см, винно-коричневий, з м’якушем, що рожевіє на зрізі, і приємним запахом. Зерова відносить його до неїстівних, і хоч у старих джерелах його їли, він майже не відрізняється від смертельно небезпечної плютки Патуйяра. Правило одне: іноцибе не збирають.

Як упізнати

Шапка 2–10 см, м’ясиста, конічна або дзвоникоподібна, потім плоска з горбком, радіально-волокниста, з віком потріскана, рожево-коричнева, винно-коричнева, лілувато-коричнева, рідше жовтувато- або рудувато-коричнювата.

Пластинки густі, прирослі, потім майже вільні, з проміжними, білувато-жовтуваті, потім рожевуваті, коричневі. Споровий порошок бурий. Ніжка 5–10 см, товста, циліндрична, потовщена донизу, волокниста, білувата з червонуватим відтінком. М’якуш білий, під шкіркою червонуватий, на зрізі рожевіє, з приємним борошняним або фруктовим запахом.

З чим плутають

Плютка Патуйяра. Смертельно небезпечна; менша, білувата, червоніє, з’являється навесні й на початку літа. Різниця ненадійна.

Іноцибе Бонгарда. Отруйний, з фруктовим запахом, червоніє.

Ентолома отруйна. Отруйна, з рожевим порошком.

Рядовка червонувата. Умовно їстівна, з білим порошком.

Іноцибе грушево-духмяний. Отруйний, з квітковим запахом.

Абсолютна ознака іноцибе — бурий порошок і волокниста шапка; таких не збирають.

Де і коли шукати

У липні–серпні в листяних лісах на вологих ділянках, у парках, під дубом, липою, групами. За Зеровою, трапляється в Лівобережному Лісостепу й Лівобережному Степу.

Чому його не беруть

Неїстівний, а його двійник — один із найотруйніших грибів Європи.