Лепіота сіро-зелена

Лепіота сіро-зелена — єдина лепіота з оливковим відтінком: молода шапка темно-зеленувато-сіра, потім шкірка розривається від краю на концентричні лусочки, і гриб стає сіро-оливково-бурим на білому тлі. Росте пізно, до листопада, серед чагарників у листяних лісах. За Зеровою, неїстівна й, можливо, отруйна; сучасні дані підтверджують — у ній знаходили аматоксини.

Як упізнати

Шапка 1,5–3 см, зрідка до 4, спочатку дзвоникоподібна, потім плоско-випукла з горбком, спочатку темно-зеленувато-сіра, оливкова, сіра або коричнева, потім розривається, починаючи з краю, на концентрично розташовані лусочки на білуватому тлі, у центрі суцільна.

Пластинки середньої густоти, вільні, з проміжними пластиночками, спочатку білі, з віком брудно-жовтуваті. Споровий порошок білий. Ніжка 3–6 см, тонка, 2–6 мм, циліндрична, іноді розширена в основі, вгорі білувата, нижче нестійкого кільця з оливково-сірими лусочками. М’якуш тонкий, білий, зі слабким неприємним запахом і смаком.

З чим плутають

Лепіота котяча. Отруйна; чорні лусочки, у хвойних лісах.

Лепіота каштанова. Смертельна; каштанові лусочки.

Лепіота гребінчаста. Отруйна; руді лусочки, запах гуми.

Лепіота коричнево-червона. Смертельна; рожево-бура.

Лепіота рожевувата. Смертельна; рожево-бура, дрібна.

Оливковий відтінок — власна ознака, але рятує не він, а правило не збирати дрібних лепіот.

Де і коли шукати

З серпня до листопада в листяних, мішаних, зрідка хвойних лісах на вологих ділянках під дубом, буком, ясеном, ліщиною, часто серед чагарників, групами, рідко. За Зеровою, трапляється в Правобережному Лісостепу.

Чим небезпечна

Містить аматоксини; отруєння розвивається з запізненням, коли токсин уже вразив печінку.

Якщо гриб уже з’їли

6–24 години без симптомів, потім блювання й пронос; 103 при самій підозрі, зберегти залишки грибів.