Павутинник біло-фіолетовий

Павутинник біло-фіолетовий вирізняється серед родичів блідо-ліловим або сріблясто-фіолетовим шовковистим покривом шапинки й ніжки, який особливо помітний у молодих плодових тіл і нагадує тонкий шовк зі сріблястим полиском. Молоді пластинки затягнуті тонкою білою павутинкою — кортиною, що згодом розривається і залишає на ніжці залишки у вигляді пояска. Гриб неїстівний: м’якуш жорсткуватий, без виразного смаку або гіркуватий, зі слабким затхлим запахом, а в роді Cortinarius є смертельно отруйні види, отрута яких діє з великою затримкою. Насамперед звертайте увагу на колір і шовковисту текстуру шапинки, наявність кортини в молодості, зміну кольору пластинок до іржаво-коричневого та відсутність кільця й вольви.

Як упізнати

Шапка діаметром 3–9 см спочатку напівсферична або дзвоникоподібна, пізніше розкривається до плоскої з широким низьким горбком у центрі. Поверхня суха, гладка, блискуча, шовковисто-волокниста, у вологу погоду злегка клейкувата, іноді з тонкими залишками білуватого покривала на краю. Колір у молодості білий, біло-фіолетовий, лілово-сріблястий або блідо-ліловий зі сріблястим полиском; з віком стає сіро-ліловим, у центрі часто вохряним або жовтувато-бурим, іноді вицвітає до сірувато-білого. Край шапинки в суху погоду може розтріскуватися.

Пластинки середньої густоти, вузькі, з зазубреним або дрібнозубчастим краєм, прирослі зубцем або злегка виїмчасті. У молодих грибів світло-сіро-голубуваті або світло-сіро-фіолетові, закриті білою павутинкою; з дозріванням спор поступово буріють і стають іржаво-коричневими від нальоту спор. Споровий порошок іржаво-коричневий. Ніжка 5–12 см завдовжки, циліндрична або булавоподібна, розширена до основи, лілова або білувато-лілова, шовковиста, з білуватими залишками покривала у вигляді пояска або тонких волокон, які часто вкриваються іржавим нальотом спор. М’якуш товстий, м’який, у ніжці водянистий, білий або сірувато-голубуватий, під шкіркою шапинки фіолетовий, на зрізі не змінює кольору, з віком може злегка буріти, зі слабким затхлим запахом і невиразним або гіркуватим смаком. Кільця на ніжці немає, вольви біля основи немає.

З чим плутають

Павутинник козячий. Неїстівний. Зовні також ліловий або блідо-ліловий, але м’якуш на зрізі вже в молодих плодових тіл вохряний, шафраново-жовтий або мармурово-жовтувато-бурий, тоді як у біло-фіолетового він залишається білим або сірувато-голубуватим і не змінюється. Запах різкий, ацетиленовий, «козячий» або фруктовий (нагадує грушеву настоянку чи перестиглі груші), на відміну від слабкого затхлого. Пластинки в молодості вже жовтувато-коричневі або вохряні, без блідо-лілового відтінку. Росте переважно під хвойними деревами. Помилка не несе смертельної загрози, але гриб неїстівний, неприємний на смак і в кошик не беруть.

Павутинник аномальний. Неїстівний. Шапка сіро-лілова, буро-сіра або з бурішим центром, часто без яскравого сріблястого полиску, пластинки рідші. Ніжка тонша, з жовтуватими поясками від покривала. Спори майже кулясті або широко-еліпсоїдні, тоді як у біло-фіолетового еліпсоїдні й дрібніше бородавчасті. Запах слабкий або солодкуватий. Росте в листяних і мішаних лісах, часто під березою. Відмінності помітні на зрізі м’якуша, за густотою пластинок і кольором поясків; обидва види не збирають через низькі якості й ризики роду.

Рядовка фіолетова. Умовно їстівний. Пластинки залишаються ліловими або бузковими довше і не буріють до іржаво-коричневого; споровий порошок рожевий або рожево-кремовий, а не іржаво-коричневий. Немає кортини — павутинки, що закриває пластинки в молодості. Запах приємний, квітковий або парфумерний, м’якуш ліловий, на зрізі не змінюється. Росте на ґрунті з підстилкою, часто великими групами, у тому числі в парках і на узліссях. Плутанина небезпечна тим, що рядовку готують після відварювання зі зливанням відвару, а павутинник не беруть; перевірка спорового відбитка й відсутність павутинки вирішує питання на місці.

Калоцибе фіалкова. Їстівний. Пластинки білі або кремові, ніколи не іржавіють і не буріють від спор; споровий порошок білий. Запах і смак борошняні або злегка огірковими. Шапка фіолетова, ніжка лілова, але без кортини й іржавих слідів спор на ніжці. Зазвичай менша за розміром, росте під листяними деревами. Відмінності за кольором пластинок, запахом і відсутністю павутинки очевидні вже в полі; помилка не критична, але павутинник у кошик не кладуть через гіркуватий смак і жорсткість.

Де і коли шукати

Плодові тіла з’являються в серпні й вересні, пік плодоношення — вересень. З’являються приблизно через 5 днів після дощу, коли ґрунт прогрітий до 8–18 °C. Росте поодинці й невеликими групами на ґрунті в березняках, дубових, мішаних, ялинних і смерекових лісах, часто під березою й дубом, на вологих ділянках із листовою підстилкою.

В Україні трапляється в Лісостепу й на Поліссі, зокрема в Розточчі та Лівобережному Лісостепу. Віддає перевагу кислим або нейтральним ґрунтам під листяними породами, але трапляється і в хвойних. У листяних лісах формує мікоризу переважно з березою, у хвойних — зі смерекою й ялиною. З’являється нерегулярно, залежно від погоди й стану дерев-партнерів, часто після теплих дощів кінця літа.

Чому його не беруть

Гриб неїстівний: м’якуш жорсткуватий, без виразного смаку або гіркуватий, зі слабким затхлим запахом. Харчової цінності немає. Навіть якщо окремі джерела колись відносили його до умовно їстівних низької категорії після відварювання, сучасний підхід цього довідника — не збирати жодних павутинників, крім чітко визначених безпечних видів, бо користі від цього — нуль, а ризики великі.

У роді Cortinarius є смертельно отруйні види з ореланіном, симптоми яких з’являються через 2–17 днів: сильна спрага, біль у попереку й боках, нудота, порушення сечовиділення, ниркова недостатність, яка може вимагати діалізу або пересадки. Ореланін не руйнується відварюванням чи сушінням. Помилка в ідентифікації може коштувати життя. Залишки будь-яких зібраних павутинників краще викинути. При підозрі на отруєння викликайте 103 негайно, не чекайте симптомів, і збережіть залишки грибів для лікарів. Самолікування й «народні» засоби неефективні.

Роль у лісі

Павутинник біло-фіолетовий — ектомікоризний гриб. Він утворює симбіоз із коренями дерев, переважно берези й дуба в листяних і мішаних лісах, а також смереки й ялини в хвойних. Грибниця обплітає тонкі корені, утворюючи мантію й сітку Гартіга, що збільшує площу поглинання води й мінеральних речовин (фосфору, азоту, мікроелементів), а дерево віддає вуглеводи з фотосинтезу.

Цей обмін підтримує здоров’я лісу, особливо на бідних, кислих або піщаних ґрунтах Полісся й Лісостепу. Гриб також частково розкладає органіку в підстилці, але основна його роль — мікоризна. Плодові тіла з’являються нерегулярно, залежно від погоди, температури ґрунту й стану дерев-партнерів. Без таких грибів багато лісових порід гірше ростуть на бідних ґрунтах.

Назви й цікаві факти

Латинська назва Cortinarius alboviolaceus походить від cortina — «завіса, павутинка» (назва роду, за характерним покривалом) та albo- (білий) + violaceus (фіолетовий). Вид описав Христіан Гендрік Персон у 1801 році як Agaricus alboviolaceus; у 1838 році Еліас Магнус Фріс переніс його в рід Cortinarius. Народні українські назви — павутинник сріблясто-фіолетовий, блідо-ліловий, біло-ліловий, шовковистий — відображають колір і шовковисту текстуру поверхні.

В англомовних джерелах його називають silvery-violet webcap або pearly webcap. Гриб поширений у Європі й Північній Америці, але в Північній Америці під цією назвою можуть ховатися близькі криптичні види. Іржавий наліт на ніжці старих плодових тіл — це не бруд, а спори, що осіли на залишках кортини. За Зеровою, траплявся як умовно їстівний низької якості, але через ризики роду й відсутність смаку його не збирають.