Пециця мінлива

Пециця мінлива — чашечка, яка росте будь-де: на гнилій і закопаній деревині, тирсі, попелищах, у вологих приміщеннях, на стінах і підлозі погребів. Сірувато- або жовтувато-бура, з зубчастим краєм, борошниста зовні, і справді мінлива за формою й кольором. Сумчастий гриб, спори дозрівають на внутрішній поверхні. За Зеровою, неїстівна.

Як упізнати

Плодове тіло 2–8 см, спочатку чашоподібне, потім блюдцеподібне й розпростерте, з хвилястим, зубчастим, часто розірваним краєм, зсідяче або з коротенькою ніжкою, зсередини гладке або зморшкувате, сірувато-буре, жовтувато-буре, блідо-коричневе, зовні світліше, білувато-борошнисте.

Гіменій гладенький, на внутрішній поверхні. Споровий порошок білий. М’якуш тонкий, ламкий, сіруватий або буруватий, без виразного запаху й смаку.

З чим плутають

Пециця розпростерта. Неїстівна, майже не відрізнити, на тирсі й пеньках.

Пециця пухирчаста. Умовно їстівна, велика, пухирчаста, на гною.

Пециця коричнева. Умовно їстівна, темніша, на ґрунті.

Пециця шипуватоспорова. Неїстівна, темніша, на згарищах.

Пециця розширена. Неїстівна, каштанова, навесні.

Отруйних двійників немає.

Де і коли шукати

З квітня до листопада в хвойних, листяних і мішаних лісах на ґрунті, гнилій і зануреній у ґрунт деревині, тирсі, попелищах і згарищах, у вологих приміщеннях, погребах, на стінах, поодинці й скупченими групами. За Зеровою, трапляється на Поліссі, у Правобережному Лісостепу, у Карпатах.

Чому її не беруть

Тонка, без смаку; за Зеровою, неїстівна.