Сироїжка синьо-зелена

Сироїжка синьо-зелена — сироїжка, яку впізнають пальцем: проведіть по пластинках, і вони зігнуться, як віск, а не покришаться, як у всіх інших сироїжок. Шапка може бути будь-якою — сіро-фіолетовою, зеленою, оливковою, строкатою, — але гнучкі білі пластинки ті самі. Це найсмачніша з наших сироїжок, її смажать без відварювання.

Як упізнати

Шапка 6–15 см, м’ясиста, напівсферична, потім плоска й увігнута, гладка, гола, суха, у вологу погоду злегка клейка, сіро-фіолетова, сіро-пурпурова, зелена, темно-фіолетово-оливкова, синювато-зелена, часто строката; шкірка знімається на третину.

Пластинки густі, широкі, прирослі, гнучкі, жирні на дотик, не ламаються, білі, потім жовтуваті. Споровий порошок білий. Ніжка 5–10 см, циліндрична, біла, щільна, іноді з фіолетовим відтінком. М’якуш щільний, ламкий, у ніжці ватоподібний, білий, солодкуватий, без запаху; від залізного купоросу повільно зеленіє, а не рожевіє, як у інших сироїжок.

З чим плутають

Сироїжка різнопластинчаста. Їстівна, зелена, з ламкими пластинками; купорос — червоний.

Сироїжка зелена. Їстівна, з розтрісканою шкіркою.

Сироїжка сіра. Їстівна, сіро-лілова, з кремовими пластинками.

Сироїжка їстівна. Їстівна, рожево-бура.

Бліда поганка. Смертельна; зелена шапка, але кільце й мішечок на ніжці. Кожну зелену «сироїжку» викопують цілком і оглядають основу ніжки.

Де і коли шукати

З початку червня до вересня в листяних і мішаних лісах під дубом, буком, березою, осикою, поодинці й групами, часто. За Зеровою, поширена майже по всій Україні.

Як готувати

Їстівна 3-ї категорії: смажать, варять, солять, маринують без попереднього відварювання; м’якуш не кришиться при готуванні. Сирою не куштують — правило для всіх сироїжок.