Сироїжка жовтіюча

Сироїжка жовтіюча — червона сироїжка, що жовтіє від пальців: пластинки й ніжка в місцях дотику за хвилину стають яскраво-жовтими (латиною luteotacta — «жовта від дотику»). Шапка рожево- або жовтувато-червона, часто вицвітає до білої, м’якуш дуже їдкий. За Зеровою, неїстівна; під дубом, буком, грабом.

Як упізнати

Шапка 4–9 см, напівсферична, випукла, потім плоска й увігнута, гладка, гола, спочатку слабко клейка, потім суха, рожево-червона, жовтувато-червона, іноді вицвітає до білої з червоними плямами, шкірка знімається на третину.

Пластинки густі, прирослі, злегка збіжні, білуваті, брудно-кремові, у місцях дотику яскраво-жовті. Споровий порошок кремовий. Ніжка 4–7 см, 1–1,5 см, циліндрична або булавоподібна, ламка, біла, від дотику жовтіє. М’якуш тонкий, спочатку щільний, потім пухкий, білий, під шкіркою червонуватий, дуже їдкий, без запаху.

З чим плутають

Сироїжка блювотна. Отруйна, пекуча, не жовтіє, у хвойних лісах.

Сироїжка персикова. Неїстівна, їдка, жовтіє слабше, під дубом.

Сироїжка рожева. Неїстівна, тверда, гірка, з запахом олівця.

Сироїжка Аврора. Їстівна, бархатиста, солодка.

Сироїжка криваво-червона. Неїстівна, їдка, червона ніжка, у сосняках.

Жовті плями від дотику — власна ознака; їдкість підтверджує.

Де і коли шукати

З червня до жовтня в листяних лісах під дубом, буком, грабом, поодинці й групами. За Зеровою, трапляється на Правобережному Поліссі та в Правобережному Лісостепу.

Чому її не беруть

Дуже їдка; за Зеровою, неїстівна.