Трюфель оленячий

Трюфель оленячий — підземний гриб, якого людина не бачить, а олені, кабани й білки викопують із задоволенням: жовто-бура бородавчаста кулька на глибині 2–8 см під сосною й дубом. На розрізі — товста біла оболонка й чорно-коричневий порошок спор. Неїстівний; іноді з нього виростає чорно-оливковий паразит толіпокладій, і тоді гриб знаходять за ним.

Як упізнати

Плодове тіло 1–4 см, кулясте, підземне, з товстою, 2–4 мм, оболонкою, зовні жовто-бурою, вохряною, густо вкритою дрібними бородавками, зсередини білою або рожевою, мармуровою.

Усередині у молодих грибів сіра волокниста маса, потім чорно-коричневий порошок спор, що не висипається — гриб розкладається в ґрунті. Споровий порошок чорно-коричневий. Запах слабкий землистий. Часто оплетений жовтим міцелієм.

З чим плутають

Трюфель оленячий строкатий. Неїстівний, з мармуровою оболонкою й гострими бородавками, під буком.

Несправжній дощовик. Отруйний, наземний або напівзакопаний, з тонкою шкіркою.

Трюфель літній. Їстівний, ЧКУ, чорний, з мармуровим щільним м’якушем.

Трюфель білий. Умовно їстівний, з борошнистим м’якушем.

Ризопогон жовтуватий. Їстівний, з губчастим м’якушем.

Де і коли шукати

З червня до вересня в хвойних, листяних і мішаних лісах, насадженнях, парках, на піщаних ґрунтах, у ґрунті на глибині 2–8 см, іноді до 15, групами; утворює мікоризу з сосною й дубом. За Зеровою, трапляється на Правобережному Поліссі та в Карпатах.

Чому його не беруть

Порошкоподібний уміст без харчової цінності; не отруйний. У старій медицині вважався засобом для плодючості худоби.