Цистодерма пахуча

Цистодерма пахуча — рожево-кремова родичка аміантової, названа латиною «акулячою» за шорстку, як шкіра акули, зернисту поверхню. Її ознаки — чітке стояче кільце на ніжці й неприємний затхлий запах, за який вона й «пахуча». За Зеровою, умовно їстівна після дворазового відварювання; на смак неприємна, збирати нема сенсу.

Як упізнати

Шапка 2–6 см, напівсферична, потім випукла й плоска з горбком, суха, вкрита дрібними зернисто-пластівчастими, часто темнішими лусочками, біла, білувата, кремова, світло-рожева, рожево-сіра, по краю з клаптями покривала.

Пластинки густі, тонкі, прирослі або злегка збіжні, з проміжними, білі, потім кремові. Споровий порошок білий. Ніжка 3–7 см, тонка, циліндрична, нижче кільця зерниста, кольору шапки, вище — гладка, біла; кільце чітке, плівчасте, стояче, з зернистим низом. М’якуш білуватий, під шкіркою рожевуватий, не змінюється, з неприємним смаком і запахом.

З чим плутають

Цистодерма аміантова. Умовно їстівна, жовта, з нетривким кільцем.

Цистодерма зерниста. Умовно їстівна, рудо-бура.

Лепіота гельвеола. Смертельна; рожево-бурі лусочки, вільні пластинки, без зернистості.

Мухомор цитриновий. Отруйний, з бульбою й запахом картоплі.

Білопечериця рожевопластинкова. Їстівна, гладка, на луках.

Абсолютна ознака цистодерм — зерниста поверхня шапки й ніжки.

Де і коли шукати

З липня до листопада в хвойних, листяних і мішаних лісах серед моху, на підстилці, ґрунті, поодинці й групами. За Зеровою, трапляється по всьому Поліссі, у Лівобережному Лісостепу й Лівобережному Степу.

Як готувати

Умовно їстівна 4-ї категорії: після дворазового 15-хвилинного відварювання; неприємний запах зберігається — практично не збирають.