Веселка Адріана

Веселка Адріана — південна веселка з рожевим чи лілово-рожевим яйцем і вольвою, що росте не в лісах, а на відкритих піщаних місцях: у садах, парках, на луках і дюнах. Її зрілий запах сильний дріжджовий, а не падальний, як у звичайної веселки. За цим довідником гриб неїстівний: не отруйний, але гіркий, жорсткий чи без смаку, тож у кошик його не беруть. Насамперед дивіться на колір яйця чи вольви та на місце зростання.

Як упізнати

Молоде плодове тіло — яйце 4–6 см у діаметрі, частково занурене в ґрунт, рожево-фіолетове, лілово-рожеве або бузкове, з міцелієвими тяжами біля основи. Всередині — товстий желатиновий шар навколо зародка і запах сирості. З яйця за кілька годин виростає біла губчаста порожниста ніжка 10–20 см заввишки і 2–4 см завтовшки, з залишком яйця у вигляді рожевого чи лілового мішечка-вольви в основі. Кільця на ніжці немає.

Шапинка 2–5 см, дзвоникоподібна чи ковпачкоподібна, комірчаста (зморшкувата, ретикульована), фіолетова, бузкова, біла, оливкова чи зеленкувата. Спочатку вкрита слизистою оливковою глебою з сильним дріжджовим запахом, що приваблює мух; після змивання глеби залишається біла з отвором на верхівці. Споровий порошок оливковий. М’якуш на зрізі не змінюється. Зрілий гриб швидко росте і так само швидко в’яне за день-два.

З чим плутають

Веселка звичайна. Їстівна на стадії яйця. Яйце і вольва чисто білі чи жовтуваті, без рожевого чи лілового відтінку. Росте переважно в лісах, під деревами. Запах зрілого плодового тіла сильний падальний, гнильний, а не дріжджовий. Ніжка й шапинка схожі, але вольва завжди світла.

Мутин собачий. Неїстівний. Значно тонший (близько 1 см завтовшки) і часто коротший. Не має окремої дзвоникоподібної шапинки: оливкова глеба сидить прямо на верхівці ніжки, яка зазвичай червонувата чи оранжева. Росте частіше в лісовій підстилці чи на деревному опаді. Вольва є, але структура інша — без чіткої окремої шапинки.

Мутин малиновий. Неїстівний. Схожий на мутин собачий, але верхівка яскраво-малинова чи червона, ніжка тонша. Часто трапляється на порушених ґрунтах, у садах, на трісках і мульчі. Як і попередній, не має окремої комірчастої шапинки з глебою зверху — глеба покриває верхню частину стебла.

Бліда поганка. Смертельно отруйний. Яйце біле чи зеленкувате, без рожевого відтінку. На розрізі видно контури шапки з пластинками і кільце, без товстого драглистого желатинового шару, характерного для веселок. Зрілий гриб має білу чи зеленкувату шапинку з пластинками, кільце на ніжці і білу вольву, зовсім іншу структуру. Помилка небезпечна: симптоми з’являються через 6–24 години — сильний біль у животі, блювання, пронос (іноді з кров’ю), потім уявне покращення, а далі ураження печінки і нирок, яке може призвести до смерті за кілька днів. Негайно викликайте 103, не чекайте симптомів, збережіть залишки грибів для лікарів. Жодних народних засобів чи самолікування. Абсолютна ознака веселки в розрізі яйця — товстий драглистий шар навколо зародка.

Де і коли шукати

Сезон з травня до кінця жовтня, пік — серпень. Ґрунт прогрітий до 12–26 °C; плодові тіла з’являються приблизно через 3 дні після дощу. Росте поодинці чи групами на луках, пасовищах, у парках, на узліссях і в садах, переважно на піщаних ґрунтах, дюнах, трав’янистих ділянках степових балок. Уникає густих вологих лісів і сильно затінених місць.

В Україні трапляється в Лісостепу і Степу. Раніше вважався рідкісним південним видом, але останніми роками його частіше знаходять у парках, садах і на порушених ділянках, зокрема на піску, чорноземах і сірих ґрунтах. Віддає перевагу відкритим, добре прогрітим місцям з трав’янистою рослинністю.

Чому її не беруть

За цим довідником веселка Адріана неїстівна: не отруйна, але гіркий, жорсткий чи без смаку гриб, який у кошик не беруть. Зріле плодове тіло має сильний дріжджовий запах і губчасту текстуру, яка не приваблює. На стадії яйця в деяких країнах його іноді вважають їстівним після обробки, але тут закриті яйця не збирають через ризик сплутати з яйцями блідої поганки.

Вид рідкісний у природних угрупованнях і занесений до червоних списків кількох країн Європи (наприклад, Латвії). Плодове тіло виростає на очах за годину-дві, тому гриб цікавий для спостереження, а не для збору. Краще залишити його в землі, щоб не ризикувати і дати можливість розсіяти спори.

Роль у лісі

Веселка Адріана — сапротроф: вона розкладає органічну речовину в ґрунті, зокрема залишки коренів, трави, деревину і тріски, занурені в пісок чи пухкий ґрунт. Не утворює мікоризи з деревами, хоча інколи відзначають асоціацію з ксерофільними травами на відкритих місцях. Міцелій допомагає переробляти поживні речовини в бідних піщаних ґрунтах парків, садів і дюн.

Глеба приваблює мух та інших комах, які поїдають її і розносять спори на великі відстані — це основний спосіб поширення. У піщаних екосистемах гриб бере участь у кругообігу речовин і дещо сприяє стабілізації ґрунту завдяки міцелієвим тяжам. На відкритих ділянках він швидше з’являється після дощів, коли ґрунт прогрівається.

Назви й цікаві факти

Українські назви — веселка Адріана, веселка дюнна, веселка рожева, панна рожева, сморчок рожевий — підкреслюють колір яйця і місце зростання. Латинська назва Phallus hadriani походить від імені нідерландського лікаря і ботаніка Адріана Юніуса (Hadrianus Junius, 1512–1575), який у 1564 році в брошурі «Phalli, ex fungorum genere, in Hollandiae» вперше застосував слово Phallus до грибів цієї родини. Вид науково описав Етьєн П’єр Вантена у 1798 році; серед синонімів — Phallus imperialis.

У деяких регіонах Європи яйця вважають делікатесом, але через рідкісність і ризик сплутати з отруйними видами їх краще не збирати. Гриб вражає швидкістю росту: від яйця до повноцінної «веселки» минає кілька годин. В Австралії його вважають занесеним разом із садівничими трісками. В Україні він поширюється в антропогенних місцях і вже не такий рідкісний, як колись думали.