Вовнянка рожева

Вовнянка рожева — один із найкрасивіших груздів: рожева шапка з темнішими концентричними колами і край, обшитий довгими шовковистими волосками, як вовна. У Скандинавії та на півночі Росії її солять і вважають делікатесом, а в Західній Європі записують до отруйних — бо сира вона справді спричиняє важкий розлад травлення. Після вимочування й засолу — безпечна.

Як упізнати

Шапка 4–12 см, спочатку випукла з підігнутим, густо-волохатим краєм, потім лійкоподібна; рожева, рожево-цегляна, з віком блідне, з чіткими темнішими концентричними зонами; поверхня волокнисто-повстиста, у вологу погоду ледь клейка, край пухнастий, як вата.

Пластинки густі, вузькі, збігають на ніжку, білуваті, потім кремово-рожеві. Споровий порошок кремовий. Ніжка 3–7 см, циліндрична, рожевувата, з віком порожниста.

М’якуш щільний, ламкий, білуватий, під шкіркою рожевуватий, на зрізі не змінюється; молочний сік білий, рясний, пекучо-їдкий, на повітрі не змінюється. Запах слабкий.

З чим плутають

Вовнянка біла. Умовно їстівна, дрібніша, біла, без зон; готують так само.

Рижик. Їстівний, оранжевий, з оранжевим соком і голим краєм шапки; вовнянка — з білим соком і волохатим краєм. Абсолютна ознака: колір молочка.

Хрящ-молочник Мера. Рідкісний, під дубом, з дуже довгими волосками по краю.

Груздь справжній. Умовно їстівний, білий, слизький, більший.

Смертельно отруйних двійників вовнянка не має.

Де і коли шукати

З липня до жовтня в березняках і мішаних лісах з березою, на вологих ділянках, біля боліт, у молодих посадках берези й парках, групами; утворює мікоризу з березою. За Зеровою, трапляється у Лівобережному Лісостепу, Правобережному степу й на Поліссі; є в Карпатах.

Як готувати

Умовно їстівна 2-ї категорії. Обов’язково вимочують 1–2 доби зі зміною води або відварюють 15–20 хвилин, воду зливають, потім солять холодним способом; готова через 40–45 днів. Сира або недостатньо вимочена спричиняє нудоту, блювання й пронос — це не отруєння токсином, а подразнення пекучими речовинами, але воно важке. Смажити й сушити не можна.